Комікс-оповідання "Вплив"

Приквел 1. Бур'ян.

Сімейство Ма було доволі відомим у місті і його околицях. Це і не дивно, з покоління в покоління їх предки шукали і зберігали талановитих Аю Землі, які могли створювати рослини. Самі вихідці з сім'ї називали себе квітковими, адже славилися своїми неперевершеними садами, які могли пережити будь-яку негоду.
 

Також, окрім магії славилися квіткові і прикладом для соціуму: двоє батьків, затишний дім, син і донька. Її назвали Теєрії, здавалося перейняла усю можливу любов до квітів і садівництва від усіх своїх предків, могла годинами сидіти в саду, немов намагаючись стати однією цілою з навколишнім.

Батьки не могли не радіти, адже навіть старший син не виявляв такої цікавості. 
Все змінилося як тільки дівчинка пішла в школу. Теєрії  понад 10 разів не могла проти тест на її магічну силу. Схожих випадків у відомих історії джерелах не траплялося. Вчителі панікували, батьки впали у відчай. Яке може бути майбутнє у Аю без сили навколишнього? Безсила Аю. 
Дівчинка не дуже сильно розуміла, чому однокласники називають її бідолашною або слабою. Рослини могли існувати і без магії. Отже, вона теж зможе. Книжки, які привозив старший брат допомагали дізнаватися більше, ніж розповідали у школі. Ручна праця неабияк зміцнювала її фізичний стан. Ось-ось здавалося всі зрозуміють, що вона така само талановита, як і решта, просто по-іншому. 

Ніхто і не збирався розуміти. Це Теєрії дізналася після смерті брата. Її просто намагалися не помічати поки у сім'ї був нащадок. В школі ніхто не збирався приділяти їй уваги, адже вона безсила. Немов вона бур'ян, який ігнорують і не рвуть, бо росте за огорожею. Хіба для бур'яну є місце в саду?

Вона тікала з дому три рази. Перший раз на дуже сильних емоціях, побачивши портрет брата на стіні пошани у школі. Другий раз після розлучення батьків, на своє повноліття. Востаннє її спонукало випадкове оголошення. Це була дуже примітивна реклама вищого навчального закладу. Зацікавило Теєрії зовсім не навчання.

Оскільки заклад знаходився в місті близькому до кордонів, то навчали там і Аю, і Нот і Рес. Бібліотека такого закладу повинна була мати неабиякі архіви, щоб містити усі необхідні матеріали для навчання. Здогадка її не підвела. На сайті закладу приділили цілу вкладку де були хвалебні оди їхній бібліотеці. Чи можливо що там буде інформація про існування таких як вона?

Їй хотілося там опинитися попри все на світі. Немов від цього залежало її життя. На тому ж сайті було додаткове оголошення, що заклад шукає робітників, оскільки усі корпуси і гуртожиток розміщувалися на окремому острові. Це була сама доля.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Привітик, сподіваюся ви ще не забули про що тут взагалі йшла мова і хто-де. Я б дуже хотіла продовжити робити комікс, але є декілька "але". Точніше немає самого головного - комп'ютера. Тому я вирішила, що буду писати міні-розповіді про моїх персонажів, маю надію, вони вам будуть не менш цікаві ніж скріншоти✨

Приквел 2. Читання.

Аю використовували стихії навколишнього світу, Нот створювали чари за допомогою самих лишень слів, а Улас народився в Рес. Слово "магія" не зовсім підходило для них, вони більше вподобали слово "емпатія". Почуття, емоції або думки - було наче відкритою книгою для Рес.

Батьки були з тих, хто читав і міг забирати чужі емоції. Не самі корисні для власників здібності, але в суспільстві - цінувалися. Зазвичай у віці до 10 років юні емпати повністю контролюють свої сили. Уласу не вдавалося. Натомість йому дуже добре вдавалося вгадувати настрій навколишніх, це було дуже просто якщо бути достатньо уважним. Це був його особистий маленький секрет, у всіх же є секрети?

Одного дня Улас прийшов додому зі школи понурий настільки, що здавалося його смуток огортав усе навколо. Потім батьки дізналися, що хтось з однокласників при всіх прочитав його особистий записник, де хлопчик написав свій маленький секрет. Це стало причиною цькування у класі. Цькування переросли у відкритий  фізичний булінг. Сказати, що це вплинуло на життя сім'ї - нічого не сказати.

Улас закрився від батьків і відмовився ходити в школу.  Все що хоч якось могло його розрадити це книжки. Книжки не очікували від нього чогось екстраординарного. Вони немов приймали його таким яким він є, запрошуючи у свої чарівні світи. Хто зна у що це могло перерости, якби не Анісса. З небагато чисельного сімейства лише молодша донька швидко здогадалася як достукатися до свого сиблінґа.

Невеликими кроками, питаннями про що нова історія, проханнями почитати на ніч, Анісса надломила стіни, які Улас збудував навколо себе. Батьки ще довго працювали над поверненням довіри їх сина. Важливими аспектами тут стали переведення на домашнє навчання і переїзд. Це не було легко, іноді неймовірно виснажливо, але дієво. 

Нове місто знаходилося на кордоні територій Нот і Рес, через це вважалося суміжним і мало багато різних перспектив для обох спільнот. Це був немов ковток свіжого повітря.

Улас напрочуд швидко захотів повернутися в соціум, вирішив піти до коледжу, щоб не витрачати час на лишень одну шкільну програму. Обирати "на кого" піти не довелося, він давно марив спеціальністю "Інформаційна, бібліотечна та архівна справа". Батьки тішилися, але й боялися. 

Страх був марний. Звісно адаптація не пройшла легко, але воно того вартувало. Книжки звісно тепер стали не просто захопленням, а значним шматком його життя. Після отримання диплому - захотілося більшого, чогось нового, чогось що раніше ніколи не було, захотілося жити це життя з усіма недосконалостями.

Завдяки рекомендації викладачів - Уласу запропонували стажування в бібліотеці Острову (так серед місцевих називали навчальний заклад, який знаходився власне на острові). Батьки відмовляли, але нічого не могли зробити, адже щастя і захоплення їхнього сина не було меж. Якщо він хоче - нехай.

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Мені стало так нудно, що я створила телеграм канал (https://t.me/lita_swahn), де є скріншотики по Впливу (і не тільки), якщо раптом вам цікаво, можете туди завітати✨

Приквел 3. Гордість.

Довго над ім'ям дівчинки не думали. В сім'ї  Лямент давно існувала традиція видозмінювати імена далеких родичів. Так із Діюстані, відомої колись вченої в сфері зіллєваріння, перетворилося на Д'юста. Все могло бути чудово, крім одного але, гетерохромія. Кароокі гени дали збій, таким чином подарувавши дівчинці, другий незвичайний колір - рожевий.

За повір'ям: "Нот з різними очима - безталанні". Талантом у Нот вважалася велика сила промовлених заклинань, в основному. Дівчинка росла у спокої до тих самих пір, поки повір'я не стало перепоною між нею і світом. Її рожеве око сприймалося немов невиліковна хвороба, батькам висловлювали співчуття, а їй бажали легкого життя.

Це стало проблемою. Ніхто не розумів, що звичайними словами руйнує психіку дитини. Таким чином Д'юста зненавиділа своє "слабке" тіло, своє "прокляте" око і рожевий колір. Вона хотіла бути як усі. Вихід був лише один. Усі родичі жіночій лінії мали надзвичайний хист до зіллєваріння. Винятком Д'юста не стала, немов виправдовуючи в честь кого її назвали.

Жалість однокласників мимовільно переростала у зневагу. Важко жаліти ту, що гордовито демонструвала свій талант. Д'юста собою неймовірно пишалася. Навіть зрідка насолоджувалася цими захоплено-заздрісними поглядами. Щоправда пліток їй було краще не чути.

- Чому ця неповноцінна така пихата?

- Ой дивіться, я можу робити важкі зілля, любіть мене~

- Знаєте як кажуть, у сліпих краще працює слух

"Он воно що, я значить неповноцінна". Слова, які вона колись чула в дитинстві немов посилилися від цих здавалося б дурниць. Вона ніколи не стане як інші, вона назавжди залишиться для них проклятою і хворою. Ці думки нещадно країли душу дівчинки, розриваючи її гордість на малесенькі клаптики. 

Вістря ножиць були направлені на таке ненависне рожеве око. Руки тряслися. Хотілося плакати. І вона заплакала. Дівчині стало нестерпно шкода себе. Як тільки жаль відступив хвилею накрила інша емоція - злість, яку раніше вона спрямовувала на себе, невимовна злість на інших. Це ВОНИ не такі. Це з НИМИ щось не так. Бо вона ж може все на світі, вона краще за НИХ. І вона це доведе.

На випускний зі школи вона попросила незвичайний подарунок - артефакт. Маленький камінчик, що дозволить виправити єдиний мінус в її житті - можливість давати силу своїм заговорам. Ох, як же було "шкода", що серед її однокласників не знайшлося нікого, хто б вступив до тієї ж академії, ще й на бюджетне місце. Бо Д'юста змогла. Більше того, поїхати на навчання здавалося чудовою ідеєю. Можливо там, знайдеться хтось, кому буде плювати на всілякі дурнуваті забобони. Хтось, хто стане їй другом.

Приквел 4. Жити.

Лікарі не називали ні одного точного діагнозу. Єдиною теорію було те, що будучи Нот і  Аю одночасно - його організм відштовхував сам себе, точніше природа обидвох видів магії конфліктувала в ньому. Щоправда старший брат був цілковито здоровий. То чому саме він? Це питання застрягало в його голові кожного разу, як починалися мігрені. 

Друге чадо сім'ї Троянда отримало страшенний контроль. Ніяких садочків, шкіл або гуртків. Навчання проходило лише з найманими вчителями і репетиторами. Йому пояснювали чому, але марно. Хлопчик просто втомився бути вічно хворим, під постійним наглядом. Він заздрив, коли його старший брат міг робити майже усе, що забороняли йому. Здавалося простіше - не існувати, ніж отак, як Ілдар.

Одного палкого літа, батьки були у від'їзді. Няня солодко спала з книжкою в руках, яку читала хлопчику. Єдиний вихід, через який не помітять - вікно. На щастя кімната Ілдара знаходилася на першому поверсі, вилізти проблем не виникало. Проблемою стало дерево, на яке він заліз, бо хотів яблуко, зірване своїми руками. Через чотири яблука, він зрозумів, що самотужки не злізе.

- Ти що там робиш? - голос старшого брата не можна було сплутати ні з чим. 

- Іліан... Я... Яблуко

- Буду знати, що мій брат вважає себе яблуком. Злізти можеш?

Хлопчик швидко замотав головою зі сторони в сторону. Він думав, що брат його насварить, чи розкаже няні, але ж ні. Замість того, Іліан відвів молодшого до тіні в саду. Вони довго говорили, про магію, про заборони, про батьків і задрощі. Виявилось, що Іліан ревнував, бо малому завжди дістається більше уваги. З тієї миті брати стали ближче.

Дружба з братом привнесла в життя хлопчика більше, ніж він очікував. Але найкраще сталося на його повноліття. Це був найкращий подарунок, який він міг отримати. Кільце, яке блокує магію. Зазвичай артефакти працюють навпаки, тому Іліан довго шукав саме таке. Адже в теорії блокування магії означало - блокування її впливу на Ілдара. На щастя, і на практиці.

Батькам було дуже важко відпускати молодше чадо на навчання у інше місто. Хоча причин за було достатньо:

1. Ілдар відчуває себе добре, і хоче навчатися;

2. Академія має усі необхідні умови для комфорту;

3. В академії зараз навчається Мікаела, яка пригляне за Ілдаром, про всяк випадок.

"А раптом він потрапить в біду? Знайде погану компанію? Раптом хвороба повернеться?"

Зрозумівши, що так діла не буде, Іліан з Ілдаром просто одного ранку поїхали лише вдвох. Інакше батьки ніколи не зрозуміють, що йому це потрібно. Зі своїми власними помилками і з власними рішеннями, пізнати світ. 

~ продовження 7 розділу ~

мені не сниться, вам теж, це нарешті сталося


- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - 
якщо ви забули що тут відбувається - не переживайте я теж періодично, а згадати зможете на ґуґл-диску, де я оновила усі підписи-діалоги з позначками від самого початку
люблю це все безмежно, крім майже ДВОХ?! років перерви